"Моментами здавалось, що все, що було на фронті, - дивний сон": Молодий ветеран "Сокіл" відверто розповів про війну на Донбасі (фото)

В рамках спецпроекту до Дня ЗСУ, який в Україні традиційно святкують 6 грудня, журналісти розповідають про історії бійців, які у розквіт своїх можливостей покинули все та вирушили захищати країну від сусіда-агресора. Молоді бійці ЗСУ, які залишили в домівках рідних матерів та коханих, і відправились на схід України в зону АТО декілька років тому, згадали важкий час у своїх інтимних оповідях, передають Патріоти України з посиланням на 24 Канал.

33-річний боєць Олексій "Сокіл" з Миколаєва служив у 3-му десантно-штурмовому батальйоні 79-ї ОАЕМБр з літа 2014 року до осені 2015 року. Він має свою особливу історію служби в лавах ЗСУ. На той час це був єдиний добровольчий батальйон, сформований Збройними силами України.

Розкажіть, будь ласка, де саме Ви перебували в зоні АТО та що Вас спонукало до відправлення на фронт?

– Основні бойові дії відбувалися в селі Широкине (Донецька обл.), а також в селах Лебединське, Гранітне, Сопине, Новоселівка. Якщо для інших був вибір йти на фронт чи ні, то для мене такий вибір не стояв.

Коли почалась війна (я вважаю, що війна почалась з окупації Криму), вже 3 березня я писав у військовому комісаріаті про добровільний призов. Відразу мені запропонували службу в одній з одеських військових частин. Але так, як ця частина перебувала в тилу, і за інформацією, яку я знайшов, не планувала перебувати в зоні бойових дій – я просив направити мене у військову частину, котра безпосередньо перебувала на лінії фронту.

Переді мною стояв вибір. Друзі пропонували піти в "Дніпро-1" або "Азов". Проте я обрав батальйон, який на той момент тільки почав своє формування у складі 79-ї ОАЕМБр. Він мав кодову назву "Фенікс". Окрім того, що 79-та десантна бригада брала активну участь у бойових діях, я з дитинства мріяв: якщо і служити в армії, то саме у складі 79-ї рідної миколаївської бригади.

Що Ви зрозуміли для себе, коли перебували на війні далеко від своїх рідних? Чи змінились Ви?

– Війна змінює кожну людину. Кожного чоловіка та жінку, що стають учасниками бойових дій. Харукі Муракамі колись написав: "Одного дня шторм закінчиться. І ти не згадаєш, як його пережив. Ти навіть не будеш впевнений, чи закінчився він насправді. Але є одна річ, безсумнівна: коли ти вийдеш із шторму, ти ніколи не станеш тою людиною, якою в нього увійшов".

Ким Ви були до відправлення в зону АТО? Чи мали вищу освіту і чи десь працювали?

– Маю кілька вищих освіт. Дві з них – комп’ютерного спрямування, і ще одна – як медичний інженер. До війни мав приватний бізнес у комп’ютерній сфері. Сьогодні ніде не навчаюсь, проте пробую свої сили в багатьох сферах, які наразі мене цікавлять, також займаюсь саморозвитком.

Яким чином Ви повернулись із зони АТО? Це була демобілізація?

– Демобілізація. Не бачив сенсу в подальшому перебуванні в лавах ЗСУ, оскільки не визнаю "штучного" перемир’я, і цілком не згідний з політикою керівників держави . Я міг би залишитись в ЗСУ, якби дійсно тривали бойові дії, а не тоді, коли наші хлопці перетворювались на живі мішені для артилерії і снайперів противника.

Як відбувалась адаптація у цивільному житті?

– Ще повертаючись у відпустки, важко було адаптуватися і відчувати таку кількість людей навколо. Адже на фронті ми діяли, зазвичай, в рамках 1 роти, максимум – батальйону. Коли щодня ти бачиш одні й ті самі 120 чоловік, які стають для тебе всім світом. У моменти приїзду хотілось тиші, замкнутості. Було сильне бажання відіспатись. Відчував велику радість від того, що бачив близьких та рідних, але за кілька днів відпустки починало "тягнути" назад.

Перед демобілізацією нас майже на 2 місяці задля "психологічної реабілітації" відправили на адміністративний кордон з Кримом. Тому адаптація після демобілізації не була своєрідним "контрастним душем". Моментами здавалось, що все, що було на фронті – дивний сон.

Пригадайте, якщо можете, один або декілька випадків, які Вам особливо запам’ятались на фронті?

– В одному із прифронтових сіл (500 метрів до лінії розмежування), де ми періодично стояли, до нас приходив хлопчик. Першокласник. Про себе розповідати не любив. Проте часто грав на наших телефонах у різні ігри. Часом ми його годували, давали продукти додому. Потрохи він почав розповідати про свою сім’ю. Мати п’є. Є сестричка, 3 роки. Інколи розповідав про школу.

Говорив про те, як він нас там "захищає", хоча вчителька каже, що ми "карателі". Він довго мовчав, коли ми питали про батька. Але в одній з розмов "обхідними" питаннями з’ясували, що батько воює на стороні сепаратистів. Яскрава картина: тато стріляє по селу, де його донька і син, а так звані "карателі" їх годують і захищають від цих снарядів. Історія звучить наче пропаганда, але це реальність. І я був одним з її головних героїв.

Чи зустріли Ви на війні своїх друзів або ж кохану?

– Війна, яка зводить різних чоловіків в один підрозділ, перетворює їх на своєрідне браство, яке є міцнішим за сімейні зв’язки. У фільмі "Чотири пера" звучить приблизно така фраза: "Ти завжди знаєш, що ти воюєш за того, хто праворуч від тебе, що ти воюєш за того, хто ліворуч від тебе. І коли армії розсіються, коли падуть імперії, залишиться лиш пам’ять".

Який Ваш прогноз щодо майбутнього України?

– Він не є оптимістичним на найближчі роки. Україну очікує економічна стагнація. Зокрема через війну на Сході, через ускладнену ситуацію з окупацією Криму, погіршенням економічних відносин з північно-східним сусідом, який був одним з основних споживачів українських товарів. Але є фактор, який переважає над усіма. Це є сучасна корумпована влада в Україні.

А який Ваш прогноз щодо українського суспільства?

– Як і в будь-якому іншому суспільстві, приблизно 80 відсотків українців є інертними. Але останні події, пов’язані з Майданом, війною, вплинули на те, що українці все ж таки формуються, як нація, переходячи із поняття "етнічна нація" в "політична нація". Ставлячи не тільки вимоги, а й беручи на себе відповідальність. Тут перспективи, я вважаю, є дуже позитивними.

Чи хочете Ви залишитись тут в Україні і прожити все своє життя?

– Так, я хочу лишитись в Україні, формувати себе як професіонала своєї справи. Проте дуже бажаю мандрувати іншими країнами.

Що Ви побажаєте українцям сьогодні?

– Усвідомлювати, що вони є носіями влади, що в їхніх силах змінити будь-що.