"Ніколи знову!": 10 листопада у 1920 році відбулося падіння Директорії УНР (фото)

10 листопада 1920 року армія Української Народної Республіки під натиском військ більшовицької Росії була змушена перейти українсько-польський кордон на ріці Збруч – радянську владу було встановлено практично на всій території Центральної та Східної України і Директорія, єдиним діючим членом якої був її голова Симон Петлюра, фактично припинила своє існування, передають Патріоти України з посиланням на milnavigator.com.ua.

Директорію як тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки було створено 14 листопада 1918 року, того ж дня, коли гетьман Павло Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про формування нового проросійського уряду і проголосив «акт федерації», за яким зобов’язувався об’єднати Україну з майбутньою небільшовицькою Росією. До Директорії увійшли п’ять представників від трьох політичних партій – Української соціал-демократичної робітничої партії (Володимир Винниченко – голова Директорії, Симон Петлюра, Андрій Макаренко), Української партії соціалістів-революціонерів (Федір Швець) і Української партії соціалістів-самостійників (Опанас Андрієвський).

В результаті збройного повстання 14 грудня 1918 року Скоропадський був змушений зректися влади і 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в’їхала до Києва, де 26 грудня проголосила відновлення Української Народної Республіки та створення уряду на чолі з Володимиром Чехівським. Нерішучість у проведенні соціальних та політичних реформ, успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР відмовитись від переговорів з більшовиками і домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії і відставки 10 лютого 1919 року Винниченка і Чехівського.

12 лютого у Вінниці головою Директорії став Симон Петлюра, а уряд очолив Сергій Остапенко. Вони були змушені переїхати спочатку до Проскурова, потім до Рівного й остаточно – до Кам’янця-Подільського. Поступово втрачаючи задекларований колективний характер влади, повноваження в УНР сталиа зосереджуватись в руках отаманів напівпартизанських загонів, з яких складались збройні сили УНР.

Після того як 16-17 квітня частина військ УНР, що діяли на Південному Заході, перейшли Дністер і була інтернована в Румунії, генерал-хорунжий Володимир Оскілко, спираючись на підтримку Української партії соціалістів-самостійників і Української народно-республіканської партії, 29 квітня 1919 року здійснив спробу державного перевороту. Після його придушення зі складу Директорії вийшов Андрієвський, і Петлюра фактично перебрав на себе всю верховну владу.

Його намір отримати підтримку Польщі за рахунок відмови від західно-українських земель, привів до розколу між УНР і ЗУНР. Підписаний 21 квітня 1920 року Варшавський договір також не дав бажаного результату – успішний українсько-польський наступ на початку травня був зупинений більшовиками на Лівобережжі, а їх контрнаступ і вихід на підступи до Львова та Любліна змусив Польщу визнати більшовицьку УСРР. Залишене без підтримки військо УНР 10 листопада 1920 року після тяжких боїв вимушено перейшло на територію Польщі, де було інтерноване.

На цей момент Симон Петлюра лишився єдиним діючим членом Директорії і став одноосібним носієм верховної влади в державі згідно з ухваленим 12 листопада законом «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці». По його смерті 25 травня 1926 року влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.